Невидимі рани війни: як українці живуть між травмою та ілюзією нормальності

Координатор "Врачей без Кордонів" в Україні про психологічні наслідки війни

Колишній координатор "Врачей без Кордонів" в Україні розповіла про психологічні виклики, з якими стикаються українці під час війни, навіть на відносно безпечних територіях країни.

Минуло майже дев’ять місяців з часу, коли вона залишила свою посаду в Україні, проте досі важко осмислити, як співіснують війна і звичайне життя. На перший погляд, деякі міста можуть здаватися спокійними, але авіаційні та ракетні удари зачіпають всю країну. Атаки на енергетичну інфраструктуру в останні роки залишили мільйони людей без стабільного електропостачання і опалення, що посилило як гуманітарну, так і психологічну напругу, особливо взимку.

За даними Місії ООН з моніторингу дотримання прав людини в Україні, 2025 рік став найгіршим за кількістю загиблих серед цивільного населення з 2022 року: 2514 цивільних загинуло і 12 142 отримали поранення внаслідок конфлікту. Ці цифри демонструють не лише масштаби страждань, а й зростаючі ризики для людей, які живуть далеко від лінії фронту.

У місті Вінниця, яке залишається відносно безпечним у порівнянні з передфронтовими регіонами, "Врачи без Кордонів" надають довготривале лікування психічних розладів. У центрі "Відновлення" команда надає психологічну допомогу постраждалим від війни, зокрема ветеранам, внутрішньо переміщеним особам та тим, хто пережив полон.

Під час своєї роботи координатор часто помічала серйозні наслідки війни для дітей, молодих жінок, чоловіків і літніх людей, що відображало обмеженість можливостей організації в умовах великого обсягу страждань. Війна залишає багато невидимих ран, і не завжди можна розпізнати травму просто глянувши на людину на вулиці. Люди можуть здаватися спокійними, працювати і сміятися, але водночас мати глибокі психологічні травми.

Яскравими залишаються спогади про київські ранки після обстрілів, коли, попри страх і втрати, люди йшли на роботу, а діти — до школи. Це може здаватися начебто нормальним, але водночас дуже тривожним. Стратегія збереження нормальності може приховувати нерозв’язані травми, йдеться у спогадах координатора.